Вівторок, 26.09.2017, 23:49
Вітаю Вас Гість | RSS

Антонівська ЗОШ I-III ступенів №18 м.Херсон

Вітаємо Вас на сайті Антонівської загальноосвітньої школи №18!
 
Меню сайта

Форма входа
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 

Історія школи

70-річчю утворення ХЕРСОНСЬКОЇ області присвячується

Шановні батьки, діти, жителі с.Киндійка, користувачі сайту школи!

 Створення школи та розвиток освіти в нашому селищі нерозривно повязано з виникненням Кіндійських хуторів.

Пропонуємо Вашій увазі короткий нарис з історії школи та селища Киндійка.

Директор школи №18 В.М.Пригода      

  Появу  Кіндійських хуторів можна віднести до І-ї половини ХУІІІ століття, коли кошовий отаман Кость Гордієнко заснував в 1711 році Олешківську Січ в урочищі Олешки в низині  Дніпра (сучасне м. Цюрупинськ). З того часу деякі козаки почали будувати невеликі стани-зимівники, тобто  поселення,  на правому березі Дніпра, в районі теперішніх селищ Кіндійка, Антонівка, Садово і залишалися проживати в наших краях.            

  В 1778 році за наказом  імператриці Катерини ІІ було засновано м. Херсон, що сприяло розширенню та розвитку приміських хуторів. Першими поселенцями Кіндійських хуторів була  частина козаків  та люди, котрі проживали в степах та займалися різними промислами.            

  Пізніше на Кіндійських хуторах поселялися люди, які прибували із сусідніх губерній  - Полтавської, Чернігівської, Київської та інших. Дійсно, степові простори, привілля, табуни диких коней, величезна кількість дичини в степах,  риби в річках , відсутність рекрутчини та інше – все це приваблювало людей з інших місцевостей, де умови життя були значно важчі.   Масове заселення Кіндійських хуторів  припадає на ІІ половину  ХУІІІ століття  (1785-1795 р.р.).           

   Звідки ж походить назва селища Кіндійка?            

  Походження назви Кіндійських хуторів достеменно не встановлено. Але в різних документах  зустрічається  декілька варіантів.            

  Існує версія, що назва  Кіндійські хутори походить від невеличкої річки, яка протікала в цій місцевості. Ця річечка брала початок від місця, де зараз знаходиться Антонівський автомобільний міст, протікала вниз 4-5 км паралельно основному руслу  Дніпра і знову впадала в нього приблизно  в районі теперішнього пляжу «Лілея». Вона була одним із багатьох рукавів в дельті Дніпра. На картах і схемах земельних ділянок  зустрічаються назви цієї річки: Тенгінка, Тінгинка, Кінгінка. Можна припустити, що назва цього рукава-річки і було взято за основу при  назві хутора. Він став називатися Тенгінським, Кінгінським.             

  Минали роки, назва поселення шліфувалася і до початку ХХ століття селище стали називати   Кіндійка. Саме така назва  закріпилася і збереглася до наших днів.            

  Про походження назви Кіндійських хуторів ще є дуже гарна народна легенда. Згідно неї, Кіндійські хутори одержали  назву від імені  козака Кандія (або Кіндія), який поселився в нашому краї в давні часи. Не маючи документальних або інших обґрунтувань, легенда має одну точну деталь – вона все ж таки відносить нас до далеких витоків козацтва.            

  Протягом 100 років з часу виникнення Кіндійських хуторів у цій місцевості  не було школи, і діти селян не мали змоги навчатися грамоті. На той час знання могли отримати тільки діти із багатих сімей – з ними індивідуально займався спеціально запрошений вчитель.

  Тільки в 1886 році на Кіндійських хуторах  відкрилася початкова трьохкласна школа і з того часу навчання  дітей писемності набуває організований характер. Називалась ця школа по-різному: то міським народним училищем, то Кіндійським  хуторським училищем. У школі навчалось 47 учнів, хоча дітей було значно більше. Обов’язкове навчання  для всіх дітей тоді  не передбачалось – батьки самі  вирішували, виходячи із своїх можливостей і міркувань, чи буде їх дитина навчатися чи ні.

  Фінансування школи здійснювало міське суспільне управління. Так, у «Звіті Херсонської міської думи і управи за 1896 рік» записано наступне: «… для Киндпийского народного училища, в соответствии со штатным расписанием, предусмотрены следующие должности с оплатой в год: 1 человек учитель – 460 руб.+ 30 руб. наградных; 1 чел. законоучитель (священник) – 14 руб. 58 коп.»

  Але в 1900 році ніяка фінансова підтримка  школи не проводилась – жителі самі утримували будову школи і «спонсорували»  навчальний процес. У 1896 році в «Списку населених місць Херсонської губернії» на Кіндійських хуторах нараховувалось:

"Киндийские хутора:

             - дворов - 209

             - жителей - 1120 (из них 542 мужчин и 578 женщин)

             - учащихся в Городском народном училище - 58 человек (из них 46 мальчиков и 12 девочек)".

   В 1900 році в школі навчалися 61 чоловік (44 хлопці і всього 17 дівчаток). Хоча дівчат було більше серед хутірської дітвори, але для них навчання не було  актуальним – більш важливим вважали вміння виконувати хатні справи та вдало  вийти заміж. Та й для хлопців навчання не було обов’язковим. Так, по «Звіту про стан училищ Херсонського повіту в 1895 р.» в Херсоні разом з приміськими хуторами не навчалися 34% хлопців і 68% дівчат.

   На той час школа мала всього одне класне приміщення, в якому по черзі навчалися 3 групи дітей. Тому багатьом бажаючим  відмовляли в прийомі дітей на навчання. При цьому в школі була зібрана бібліотека, яка нараховувала 286 томів книг – достатньо багатий матеріальний фонд на ті роки. 

  Ось що писала про стан справ в Кіндійській школі у 1908 році херсонська газета «Рідний край»: «Сооруженная на Киндийских хуторах лет 25 тому назад начальная школа пришла в ветхость и  далеко в настоящее время не соответствует  ни самым  минимальным требованиям гигиены, ни  спросу на училищные вакансии. За неимением мест в классе детей приходится делить на две очередные смены, причем одна смена, скученная в темном коридоре школы, ожидая своей очереди, мешает занятиям другой. Ввиду такого положения вещей заведующий школой Бойко ходатайствует перед городской  управой о расширении или постройке на Киндийских хуторах новой школы».

  Міська влада не поспішала вдосконалювати шкільне життя міської околиці, а спалахнувша  незабаром І-ша світова війна, революція 1917  року і всі подальші події відсунули на декілька десятиріч хоча б часткове вирішення проблем школи.

   Перша радянська школа в селі  була відкрита в 1921 році на  місці, де зараз розташована сільська бібліотека. Це також була  початкова школа. Тільки в 1932 році в школі вводиться неповне середнє (семирічне) навчання і в 1936 році відбувається перший випуск учнів школи-семирічки.

   Ось що розповідала про цю школу Євдокія Іванівна Нагорна, 1921 року народження, випускниця школи, вчитель-пенсіонер: «Наш класс был первым выпуском семилетки в Киндийке. И в пионеры мы тоже вступали первыми. Хорошо помню нашу первую пионервожатую Мару Филипповну Марченко. Она была  черноглазая, коротко постриженная и такая быстрая, такая заводная – ого! Пела очень хорошо, танцевала, стихи читала – заслушаешься. Мы очень любили пионерскую  работу, а родители ругались, что мы не успели пообедать, бежим в школу».

     Поступово матеріальне становище школи покращувалось, кількість приміщень під нові класи збільшувалося за рахунок будов, відібраних у так званих «кулаків».

 

   У роки німецько-фашистської окупації, як згадує Олександра Василівна Голобородько, «…одно из зданий школы (дореволюционная школа) было разрушено, пришло в негодность, его отремонтировали уже в 1949 году. Во втором здании (около церкви) жили немцы, была казарма и здание сохранилось…»

   Саме в цьому приміщенні восени 1944 року, після звільнення м.Херсона від німецько-фашистських загарбників, почала свою роботу початкова школа, яка через 5 років стала семирічною. Тут  навчалося 399 учнів, яких навчали 13 вчителів. Але бажаючі отримати повну шкільну освіту вимушені були їздити вчитися в м. Херсон.

   І тільки в 1955 році школі було присвоєно статус середньої. Так, на засіданні виконкому Херсонської районної ради депутатів трудящих від 28.05.1955 року розглянуто питання про реорганізацію Кіндійської семирічної школи в середню: «Заслушав информацию зав. районо  (тов. Кравцова) о необходимости  реорганизации Киндийской семилетней школы в среднюю,  исполком райсовета трудящихся решил: Просить Облисполком утвердить Киндийскую семилетнюю школу Херсонского района с количеством учащихся 313 человек, располагающую 9-ти классными комнатами и соответствующим  педколлективом, являющуюся центром  3-х семилетних  школ, средней школой с 01.09.1955 г.» ( архів Херсонської області, справа № 60, стор. 23).

    Школа знаходилася  в декількох будинках: це теперішній будинок № 16 по вулиці Піонерській, будинок вчительки російської мови та літератури Іллічової Т.С., будинок на місці сільської бібліотеки. Так, у річному звіті за 1956-1957 р.р. вказувалось, що школа розміщена в 4-х приміщеннях, які знаходяться одне від одного на відстані 200- 400 м, а в 1958-1959 р.р. – в 5-х приміщеннях, на цій самій відстані. Навчалося 373 учні, нараховувалося 13 класів, з 1 по 10 клас.    

  Таким чином, виникла нагальна потреба побудови нової школи. І в 1961 році була  побудована і здана в експлуатацію теперішня будівля школи.  Акт державної приймальної комісії про ввід в експлуатацію школи на 520 учнів в Кіндійці, корисною площею 2369, 2 кв.м, затверджено рішенням виконкому Херсонської ради депутатів трудящих від 09.10.1961 р.   Школа обладнана водяним опаленням від котельні, яка працювала на вугіллі, каналізацією, майстернями, спортивною залою, бібліотекою, їдальнею, медпунктом тощо. Таким чином,  вперше  за час існування Кіндійки була вирішена проблема школи. Але в кінці 1970 року, в зв’язку  з загальним ростом кількості жителів  та дітей, школа була переведена на 2-х змінний режим роботи з причини  недостатньої кількості  навчальних кабінетів. В 1968 році в школі навчалось 684 учні. І тільки після будівництва в 80-х роках двох сусідніх шкіл (теперішні № 37 та № 12) та спаду народжуваності дітей, школа працює в нормальному режимі.    

  В 90-х роках, коли відбувся розпад Радянського Союзу і почалося становлення незалежної України, школа переживала не найкращі (якщо не найгірші) свої часи: повністю  припинилося фінансування матеріально-технічної бази школи, зарплату вчителям не виплачували, відбувалися страйки  вчителів, голодування, багато вчителів звільнялися зі школи і йшли чи їхали туди, де можна було заробити гроші, щоб прогодувати сім`ї. Залишалися працювати тільки ті вчителі, які були віддані своїй справі, які дійсно були вчителями, патріотами своєї школи. І тільки в останнє десятиріччя школа знову «ожила».   

  Сучасна школа – це школа, в якій навчається  315 учнів, в якій створені всі умови для успішного здобуття освіти: це затишні кабінети, які обладнані сучасним шкільним обладнанням, технічними засобами навчання (телевізорами, комп’ютерами, відеотехнікою), комп’ютерний клас, в якому пізнають комп’ютерну грамотність учні з 1 по 11 клас, вихід в Інтернет, сучасна Інтернет-бібліотека, спортивна, актова зали, їдальня, сучасна  котельня, яка працює на газу, спортивне поле та багато іншого. Для розвитку творчих, естетичних здібностей дітей на базі школи працює дитяча музична школа № 3, художня студія «Фантазери», хореографічна студія, спортивні секції, туристичні гуртки, більше 20-ти предметних гуртків, проводиться дослідницька робота учнів (МАН), факультативи,  шкільні свята, конкурси,  спортивні змагання, надаються додаткові  індивідуальні заняття, допомога шкільного практичного психолога і соціального педагога, медпрацівника і багато-багато іншого.       

   А хто ж були вчителями та директорами за всю історію школи?    

   Усіх згадати неможливо, тому що в архівах не збереглися дані за передреволюційні та передвоєнні роки.    

  Але є достовірні дані, що одним із перших вчителів школи на Кіндійських хуторах був Алексєєв Федір Олексійович. Так, в «Метричній книзі» Корсунської Різдвяно-Богородицької церкви м. Херсона за 1890 рік, тобто через 4 роки після відкриття школи, зроблено такий запис: «30 января 1890 года родился сын Виктор у учителя Народной школы Киндийских хуторов Федора Алексеевича Алексеева и его законной жены Александры Федоровны». Але, на жаль, через 2 роки, 05.11.1892 року Алєксєєв Ф.О. помирає  від холери. Така була доля  одного з перших вчителів школи.    

  В цих же 90-х роках ХІХ ст. також однією із перших учителів була Борзова Варвара Ксенофонтівна. Із розповідей Голобородько О.В., її батько Букацель Василь, вчився в 1908-1910 р.р. у В.К.Борзової: «… Это была первая учительница с.Киндийки. Учила она сразу три класса, сидели все вместе в одной большой комнате. Хорошо учила устному счету и каллиграфии».    

  Після Алексєєва Ф.О. школою керує вчитель Непомящий (його ініціали і факти біографії невідомі). Про це є тільки  коротке згадування в «Звіті Херсонської міської думи і управи за 1896 рік».   

  При дослідженні історії школи виявився цікавий факт. Автор книги «Кіндійські хутори» Букацель В.С. на основі документів «Південний архів. Історичні науки. Випуск № 12.- Херсон, 2003.- стор.187», стверджує, що  22 січня 1910 р. було дано дозвіл Херсонського губернатора Ф.А.Бантиша на присвоєння міській народній школі на Кіндійських хуторах імені Т.Г.Шевченка як дань поваги великому українському поету та Україні. Але, на превеликий жаль,  ім’я  присвоєне царським режимом з якихось причин не збереглося за радянських часів.   

   Про вчителів перших років радянської влади відомо, що директором Кіндійської школи з 1924 по 1937 р.р. був Борзов Ілларіон Федорович, 1889 року народження, це син Борзової Варвари Ксенофонтівни. А навчала дітей разом з ним  його дружина Борзова Євдокія Аполонівна (із розповідей Ольги Степанівни Волошиної – в 1922-1926 р.р,. у Борзових   вчився її чоловік  Волошин Іван Дем’янович).

   Голобородько О.В. згадує: «В школу я пошла учиться в 1929 году. Моей учительницей была Мария Васильевна Трофимова. Мы ее очень любили, и я мечтала стать учительницей как она. Из учителей в старших классах помню Лариона Федоровича Борзова, он был директором, его в Киндийке все хорошо знали, помнили еще  его мать Варвару Ксенофонтьевну. Еще помню преподавателя  географии Владимира Ивановича, математичку Людмилу Ивановну (фамилий, к сожалению, не помню).»

     Борзов Л.Ф. був одним із активних організаторів ліквідації неграмотності серед селян (Лікнеп). Про це свідчить рішення культурно-просвітницької секції Кіндійської селищної ради від 20.11.1924 р. за підписом Борзова Л.Ф.:

«,,,       3.1. Відкрити школу Лікнепу, куди в першу чергу притягати організоване населення і допризовників.

            3.5. Через сільраду доручить Господарській секції забезпечити Кіндійську трудову школу і Лікнепу паливом.

            3.6. Прохати сільраду вжити заходів аби було для школи  нанято сторожа».

           У важкі післявоєнні роки багато зусиль доклала, здійснюючи керівництво школою з 1944 по 1949 р.р., відбудовуючи приміщення школи та організовуючи навчальний процес, Голобородько Олександра Василівна, яка після 1949 року і  до кінця 1970 року працювала в школі вчителем початкових класів. Сама Олександра Василівна згадує: «как только жители Киндийки вернулись из сел Федоровки, Ингульца, куда их выгнали немцы, меня вызвали  в Никольское к заведующему районо Кутищеву (тогда Никольское было рай центром).

          - Принимайте школу, - сказал молодой учительнице заврайоно – понимаю, что трудно будет, но детей учить надо. Им расти, страну поднимать…И в отремонтированной школе 1944 года зазвенели по осени ребячьи голоса. Три молодые учительницы – Евдокия Ивановна Нагорная, Александра Демьяновна Бойченко и я – встречали их на пороге классов. Сами мы и белили, и красили, и мыли комнаты. Председателем Киндийского сельсовета тогда был Жосан Федор Самойлович. Он старался помочь школе чем мог – рабочей силой, стройматериалами, часто сам бывал в школе. Очень трудно тогда было. Не хватало многого: учебников, тетрадей. Писали на оберточной бумаге, на краях старых газет обломками простых и химических карандашей. Если увлажнить стержень химического карандаша, то он оставлял после себя синий след. Ученики слюнили карандаши, отчего многие из них ходили с синими языками, губами и измаранными лицами».

            Ось така школа і таке навчання було в післявоєнні роки.

             Протягом двох десятиріч – з 1949-1966 р.р. – директором школи був Нагорний Леонід Лаврентійович, при якому навчальний процес уже відбувався в 4-х пристосованих корпусах і при якому була побудована нинішня 3-х поверхова школа.

           


            Потім директорами школи в різні часи були:

           В 1966-1970 р.р. - Грицюк Іван Петрович

           


          В  1970-1972 р.р. - Квасюк Георгій Дмитрович

          


       В 1972-1979 р.р.  - Трофімов В.М.

          


        В 1979-1988 р.р. - Нікітас Валентина Олександрівна

           

 

           А з 1988 року директором школи працює Пригода Василь Микитович.




«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930



ЗНЗ №18 © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz